До 1946 року село мало назву Рафайлова. Одні пов'язують її з іменем місцевого магната угорського походження. Інші кажуть, що так колись звали монаха, який тут опікувався важкохворими. Є ще ряд версій.
За Австро-Угорщини та Польщі Рафайлова була потужним центром лісівництва. Тут розвивали бізнес із надання послуг відпочивальникам. Сюди набратися сил і полювати приїжджали особи з цісарської родини, які зупинялися у спеціальних віллах.
Сто років курсував "рафайлівський трамвай". Для прискореного вивозу лісу в 1897-1901 роках спорудили вузькоколійну залізницю до Надвірни довжиною 57 кілометрів. Її постійно розбудовували в різних напрямках. Тут працювали потяги марки "Краусс". У рухомому складі були й пасажирські вагони. В 1947 році колію модернізували, перешивши з 760 міліметрів на 750. Це дозволило запустити тепловози ПТ-4, мотовози ТУ2МК і МУЗ4Д. Після повені 1968 року, яка заподіяла великої шкоди полотну та мостам, залізницю перестали експлуатувати. Лише на дільниці до Салатрука її використовували до 1978 року. Нині колію повністю демонтували. Залишилося кілька мостів і окремих фрагментів.
Бистрицю можна назвати "селом військових меморіалів". У 1914-1915 роках у ній із перемінним успіхом відбувалися три сутички між армійськими царськими та цісарськими підрозділами. Якось за допомоги місцевих одноплемінників польські легіонери закріпилися у Рафайлові. Маючи підтримку, вони швидко зайняли вигідні позиції. В короткий термін проклали по горах дорогу, якою здійснювали постачання цього важливого плацдарму Карпатського фронту.
В історіографії є спогади про "рафайлівську республіку". Молодь, плекаючи надію на розбудову незалежної Польської держави, спробувала створити її прототип практично на передовій. Функціонували пошта, телеграф, телефон.
Під час Другої світової війни місцеві парафіяни наважалися заховати від німців один із дзвонів. У 1979 році постановою Ради міністрів УРСР церкву Св. Юрія та дзвіницю занесли до державного реєстру пам'яток архітектури національного значення. Двадцять років тому більшість громади стала на бік православ'я. Греко-католикам передали будівлю колишнього костелу.
За радянський період інфраструктуру села докорінно оновили. Ввели в дію АТС. Спорудили школу, дитячий садок, амбулаторію, будинок культури, заклади сфери побутового обслуговування, крамниці, пекарню. Місцеві жителі з вдячністю згадають Надвірнянський лісокомбінат, який свого часу їм дуже багато допомагав.
Нині ж Бистриця в занепаді. Дорогу "в гори" назвати кепською було б перебільшенням. Село - кінцевий споживач на єдиній лінії електропередач. Виникають досить часто проблеми з постачанням світла. Погано працює мобільний зв'язок.
До Бистрицької сільської ради входять населені пункти Причіл, Згари та Климпуші. Місцеві бюджетні установи у змозі працевлаштувати заледве десяту частину населення. На території функціонують три лісництва, але робота там не стабільна. Залишається посезонно заготовляти деревину, збирати ягоди і гриби.
Від Бистриці до Буковелю п'ятнадцять кілометрів. В один час багато точилося розмов про будівництво нової туристичної інфраструктури. В її епіцентрі мало опинитися село. По горах планували прокласти сучасну автотрасу Яремче-Бистриця-Буковель із відгалуженням у напрямку до Гути. Говорили й про будівництво нової високовольтної лінії електропередач. Відчувши перспективу, в 2003 році провладна еліта району кинулася набирати у рекреаційній місцевості дармових земельних ділянок. Газди охоче показують пальцем, де чиї гектари.
Траса мала пролягти через Горганський заповідник, територію якого охороняє закон. І громада району виступила проти цього проекту. Тож ні потужне лобі "Скорзонери" в Держкомземі, ні особисте втручання інших високопосадовців не в силі були зламати народний спротив.
На цьому розвиток туристичної сфери в Бистриці скінчився. Село не може похвалитися відпочинковими комплексами. Тут є лише кілька закладів "зеленого туризму" з більш-менш комфортними умовами. Напівлегально функціонують так звані "гуртожитки", які колись звели для лісорубів. Умови перебування в них хіба що для любителів екстриму.
Та не всі змирилися з таким станом речей. Активісти, котрим не байдужа доля рідного села, згуртувалися в громадську організацію "Бистриця". Вони порушують злободенні проблеми щодо раціонального використання коштів місцевого бюджету, належного медичного обслуговування в амбулаторії, протидії проявам корупції. Прагнуть впорядкувати кладовище, провести освітлення центральної частини села, відремонтувати дороги. Такі дії громадськості інколи викликають незадоволення в місцевих можновладців. Тож ініціаторів намагаються залякати судовими позовами.
Теоретично, в села непоганий потенціал для подальшого розвитку. Прикро, що було змінено його автентичну назву. Хоча нинішня звучить досить коректно, оскільки територією населеного пункту протікає річка Бистриця, стара ж є надзвичайно цікавою, як за звучанням, так і легендарним минулим. Її повернення могло б стати першим кроком, покликаним привернути більшу увагу туристів і потенційних інвесторів.
Головна 
